2. Мітохондрії (рис. 11) у світловому мікроскопі мають вигляд коротких паличок і ниток. При розгляді в електронному мікроскопі помітно їх внутрішню й зовнішню мітохондріальні мембрани, між якими знаходиться міжмембранний простір. Площа внутрішньої мембрани збільшена за рахунок утворених нею крист, що мають форму складок, а іноді трубочок. Простір, обмежений внутрішньою мембраною,         заповнений мітохондріальним   матриксом.   Останній містить гранули, які зв'язують двовалентні катіони, зокрема Са⁺⁺. На кристах внутрішньої мембрани знаходяться мітохондріальні субодиниці або елементарні частки, що являють собою комплекси ферментів фосфорилування (синтезу АТФ) за рахунок енергії, що звільняється в мітохондріях у результаті процесів окиснювання.

Головна функція мітохондрій – забезпечення клітини енергією. Мітохондрії беруть участь у синтезі ряду білків. Містять необхідні компоненти для їх синтезу:  мітохондріальну ДНК, дрібні рибосоми, транспортні й інформаційні РНК і ферменти. Однак більшість ферментів  мітохондрій синтезується під контролем ДНК ядра. Тривалість існування мітохондрій        невелика (насамперед, для серцевого м'яза – 6  днів).   Нестача  мітохондрій поповнюється       за       рахунок їхнього розподілу.

3. Комплекс Гольджи (рис.12) на препаратах, оброблених азотнокислим сріблом,  має вигляд сітки темних  ниток, що переплітаються. На електронних мікрофотографіях можна бачити, що комплекс Гольджи складається  з таких компонентів: 1)сплощених мішечків, або цистерн, 2)транспортних пухирців, які приносять білковий секрет       з ендоплазматичної сітки, 3)секрету, що конденсується вакуолею, 4)секреторних гранул. Функції комплексу Гольджи: упакування, конденсація та виведення білкових секретів,  участь у синтезі вуглеводів і приєднанні їх  до поліпептидних ланцюжків у процесі синтезу глікопротеїнів, формування лізосом та оновленні мембран і� sa0{�0�tyle='letter-spacing:.3pt'>фосфорилування (синтезу АТФ) за рахунок енергії, що звільняється в мітохондріях у результаті процесів окиснювання.

Головна функція мітохондрій – забезпечення клітини енергією. Мітохондрії беруть участь у синтезі ряду білків. Містять необхідні компоненти для їх синтезу:  мітохондріальну ДНК, дрібні рибосоми, транспортні й інформаційні РНК і ферменти. Однак більшість ферментів  мітохондрій синтезується під контролем ДНК ядра. Тривалість існування мітохондрій        невелика (насамперед, для серцевого м'яза – 6  днів).   Нестача  мітохондрій поповнюється       за       рахунок їхнього розподілу.

4. Лізосоми – органели внутрішньоклітинного ферментативного розщеплення як екзогенних речовин (що потрапили в клітини в результаті ендоцитоза), так і ендогенних – видалення органел і включень у ході нормального відновлення або у відповідь на змінену функціональну активність. Розрізняють чотири основні форми лізосом: первинні лізосоми, вторинні лізосоми (фаголізосоми, або гетерофагосоми), аутофагосоми й залишкові тільця. Первинні лізосоми – це маленькі, округлі, оточені мембраною тільця. Вони являють собою запасну форму або резерв гідролітичних ферментів і ще не беруть участь у перетравленні. Фаголізосоми утворюються від злиття первинної лізосоми з фагосомою. При цьому починається гідролітичне розщеплення вмісту останньої. Аутофагосоми призначені для видалення компонентів самої клітини. Органела, що підлягає видаленню, оточується мембраною (можливо, ендоплазматичної сітки) і з’єднується з аутофагічною вакуолею. Залишкові тільця заповнені гранулами неперетравленого матеріалу. Вони здатні зливатися, утворювати пігмент ліпофусцин.

5. Пероксісоми нагадують лізосоми, але не містять гідролітичних ферментів, характерних для лізосом. У них присутні оксидази амінокислот і каталаза, що руйнує перекис. Каталаза пероксисом може відігравати захисну роль, руйнуючи перекис водню, токсичний для клітин.

Немембранні органели

6. Рибосома (рис. 14) – гранула рибонуклеопротеїна діаметром 15—20 нм, що складається з двох субодиниць - великої і малої. Синтез рРНК  здійснюється на петлях хромосом                   ядерцевих організаторів (в області ядерця). Зборка рибосом здійснюється в області каріотеки. Функція рибосом –
синтез білка. Звичайно білок синтезується не на одній, а одночасно на групі рибосом (полісома), зв'язаних молекулою інформаційної РНК (іРНК). Рибосоми й полісоми можуть бути вільними в цитоплазмі та виробляти білки для потреби самої клітини або бути фіксованими на мембранах ендоплазматичної сітки й синтезувати секрети - білки, що виділяються з клітини.

7. Центріолі (рис. 15) розташовуються в клітині парами (диплосома). Вони являють собою циліндрики довжиною 500 нм і діаметром 150 нм, що лежать під прямим кутом один до другого. Стінка циліндрика складається з дев'яти триплетів мікротрубочок (а, b, с). Формула центріолі 9X3+0, тому що в центрі циліндрика трубочки відсутні.

         9. Мікрофіламенти (рис.18)       мають товщину 6 нм, складаються зі скорочувальних білків, головним чином актину. Крім безпосередньо актину в побудові мікрофіламентів можуть брати участь й інші пептиди – тропоніни й тропоміозин. Філаменти актину здатні утворювати комплекси з полімерними молекулами білка міозину. Для полімеризації міозину необхідні іони кальцію. Створення актіно-міозинового комплексу лежить в основі скорочення. Мікрофіламентів звичайно багато в області цитоплазми, яка належить до поверхневого комплексу. Будучи з'єднаними з плазмалемою, вони здатні змінювати її конфігурацію, що лежить в основі утворення виростів при піноцитозі й фагоцитозі, а також переміщенні вільних клітин.