ОРГАНЕЛИ ЦИТОПЛАЗМИ - Биология - Каталог файлов - ShpargalokNet
Среда, 07.12.2016, 8:20:04
Приветствую Вас Гость | RSS

ShpargalokNet

Каталог файлов

Главная » Файлы » Биология

ОРГАНЕЛИ ЦИТОПЛАЗМИ
24.04.2012, 7:57:16

Органелами називають структури, що постійно зустрічаються в клітинах, що мають характерну будову й виконують специфічну функцію. Розрізняють органели мембранні та немембранні, загального значення і спеціальні. Органели загального значення присутні у всіх клітинах, спеціальні органели зустрічаються у визначених тканинах, наприклад міофібріли у м'язовій тканині.

До мембранних органел відносять: ендоплазматичну сітку (reticulum епdорlаsтаtісит), комплекс Гольджи (сотрlехus goldgiensis), мітохондрії (тіtochondrion), лізосоми (lisosoma), пероксісоми (реrохуsота).

Немембранні органели це рибосоми (rіЬоsота), центріолі (сепtriоlит), мікротрубочки (тісrotubulus), мікрофібрили (тісrofibrilla), мікрофіламенти (microfilamentum).

 

 

Мембранні органели:

1. Ендоплазматична сітка (рис. 10)  являє собою систему трубочок і сплощених цистерн. Ендоплазматичну сітку, до зовнішньої поверхні якої прикріплені рибосоми, називають гранулярною ендоплазматичною сіткою (rеtісиlит епdорlаsтаtісит), яка не містить  рибосом агранулярною ендоплазматичною сіткою, (rеtісиlит епdорlаsтаtісит  попgrапиlоsus).

Однією з основних функцій ендоплазматичної сітки є транспорт речовин. Крім того, для гранулярної ендоплазматичної сітки характерний синтез білків, для агранулярної синтез і розщеплення глікогену, метаболізм ліпідів (зокрема, синтез стероїдних гормонів). У печінці вона бере участь у знешкодженні снотворних речовин, канцерогенів та інших речовин.

 

2. Мітохондрії (рис. 11) у світловому мікроскопі мають вигляд коротких паличок і ниток. При розгляді в електронному мікроскопі помітно їх внутрішню й зовнішню мітохондріальні мембрани, між якими знаходиться міжмембранний простір. Площа внутрішньої мембрани збільшена за рахунок утворених нею крист, що мають форму складок, а іноді трубочок. Простір, обмежений внутрішньою мембраною,         заповнений мітохондріальним   матриксом.   Останній містить гранули, які зв'язують двовалентні катіони, зокрема Са++. На кристах внутрішньої мембрани знаходяться мітохондріальні субодиниці або елементарні частки, що являють собою комплекси ферментів фосфорилування (синтезу АТФ) за рахунок енергії, що звільняється в мітохондріях у результаті процесів окиснювання.

Головна функція мітохондрій – забезпечення клітини енергією. Мітохондрії беруть участь у синтезі ряду білків. Містять необхідні компоненти для їх синтезу:  мітохондріальну ДНК, дрібні рибосоми, транспортні й інформаційні РНК і ферменти. Однак більшість ферментів  мітохондрій синтезується під контролем ДНК ядра. Тривалість існування мітохондрій        невелика (насамперед, для серцевого м'яза – 6  днів).   Нестача  мітохондрій поповнюється       за       рахунок їхнього розподілу.

3. Комплекс Гольджи (рис.12) на препаратах, оброблених азотнокислим сріблом,  має вигляд сітки темних  ниток, що переплітаються. На електронних мікрофотографіях можна бачити, що комплекс Гольджи складається  з таких компонентів: 1)сплощених мішечків, або цистерн, 2)транспортних пухирців, які приносять білковий секрет       з ендоплазматичної сітки, 3)секрету, що конденсується вакуолею, 4)секреторних гранул. Функції комплексу Гольджи: упакування, конденсація та виведення білкових секретів,  участь у синтезі вуглеводів і приєднанні їх  до поліпептидних ланцюжків у процесі синтезу глікопротеїнів, формування лізосом та оновленні мембран і�  sa0{�0�tyle='letter-spacing:.3pt'>фосфорилування (синтезу АТФ) за рахунок енергії, що звільняється в мітохондріях у результаті процесів окиснювання.

Головна функція мітохондрій – забезпечення клітини енергією. Мітохондрії беруть участь у синтезі ряду білків. Містять необхідні компоненти для їх синтезу:  мітохондріальну ДНК, дрібні рибосоми, транспортні й інформаційні РНК і ферменти. Однак більшість ферментів  мітохондрій синтезується під контролем ДНК ядра. Тривалість існування мітохондрій        невелика (насамперед, для серцевого м'яза – 6  днів).   Нестача  мітохондрій поповнюється       за       рахунок їхнього розподілу.

4. Лізосоми органели внутрішньоклітинного ферментативного розщеплення як екзогенних речовин (що потрапили в клітини в результаті ендоцитоза), так і ендогенних видалення органел і включень у ході нормального відновлення або у відповідь на змінену функціональну активність. Розрізняють чотири основні форми лізосом: первинні лізосоми, вторинні лізосоми (фаголізосоми, або гетерофагосоми), аутофагосоми й залишкові тільця. Первинні лізосоми це маленькі, округлі, оточені мембраною тільця. Вони являють собою запасну форму або резерв гідролітичних ферментів і ще не беруть участь у перетравленні. Фаголізосоми утворюються від злиття первинної лізосоми з фагосомою. При цьому починається гідролітичне розщеплення вмісту останньої. Аутофагосоми призначені для видалення компонентів самої клітини. Органела, що підлягає видаленню, оточується мембраною (можливо, ендоплазматичної сітки) і з’єднується з аутофагічною вакуолею. Залишкові тільця заповнені гранулами неперетравленого матеріалу. Вони здатні зливатися, утворювати пігмент ліпофусцин.

5. Пероксісоми нагадують лізосоми, але не містять гідролітичних ферментів, характерних для лізосом. У них присутні оксидази амінокислот і каталаза, що руйнує перекис. Каталаза пероксисом може відігравати захисну роль, руйнуючи перекис водню, токсичний для клітин.

Немембранні органели

6. Рибосома (рис. 14) – гранула рибонуклеопротеїна діаметром 15—20 нм, що складається з двох субодиниць - великої і малої. Синтез рРНК  здійснюється на петлях хромосом                   ядерцевих організаторів (в області ядерця). Зборка рибосом здійснюється в області каріотеки. Функція рибосом –
синтез білка. Звичайно білок синтезується не на одній, а одночасно на групі рибосом (полісома), зв'язаних молекулою інформаційної РНК (іРНК). Рибосоми й полісоми можуть бути вільними в цитоплазмі та виробляти білки для потреби самої клітини або бути фіксованими на мембранах ендоплазматичної сітки й синтезувати секрети - білки, що виділяються з клітини.

7. Центріолі (рис. 15) розташовуються в клітині парами (диплосома). Вони являють собою циліндрики довжиною 500 нм і діаметром 150 нм, що лежать під прямим кутом один до другого. Стінка циліндрика складається з дев'яти триплетів мікротрубочок (а, b, с). Формула центріолі 9X3+0, тому що в центрі циліндрика трубочки відсутні.

Центріолі служать центрами формування мікротрубочок веретена розподілу й мікротрубочок апаратів руху клітини – війок та джгутиків (рис. 16). Останні являють собою вирости цитоплазми, у центрі яких знаходиться система мікротрубочок, що складається із двох центральних ниток і девяти дуплетів на периферії. Формула війок або джгутика така: 9х2+2. У основі війки або джгутика лежить базальне тільце, має вигляд видозміненої центріолі ;col[� lc0{�0�spacing:-.1pt;mso-ansi-language: UK'>(рис. 14) – гранула рибонуклеопротеїна діаметром 15—20 нм, що складається з двох субодиниць - великої і малої. Синтез рРНК  здійснюється на петлях хромосом                   ядерцевих організаторів (в області ядерця). Зборка рибосом здійснюється в області каріотеки. Функція рибосом –
синтез білка. Звичайно білок синтезується не на одній, а одночасно на групі рибосом (полісома), зв'язаних молекулою інформаційної РНК (іРНК). Рибосоми й полісоми можуть бути вільними в цитоплазмі та виробляти білки для потреби самої клітини або бути фіксованими на мембранах ендоплазматичної сітки й синтезувати секрети - білки, що виділяються з клітини.

8. Мікротрубочки (діаметром 25нм) і мікрофибрили (діаметром 10 нм) пов'язані з підтримкою та зміною форми клітини, утворюють її цитоскелет. Мікротрубочки побудовані з білка тубуліна. Мікротрубочки беруть участь у транспорті речовин у середині клітини. Із мембраною мікротрубочки одним зі своїх кінців зв'язані  білковими  молекулами,  здатні за відповідних умов змінювати свою просторову       конфігурацію (конформація білка). У зв'язку з наявністю конфірмованих зовнішніх ланцюгів вони забезпечують основні потоки активного внутрішньоклітинного транспорту.


Білки мікрофібріл у різних тканинах різні. В епітеліях це кератини, у фібробластах виментин, у м'язах десмін і скелетин.


 

 

         9. Мікрофіламенти (рис.18)       мають товщину 6 нм, складаються зі скорочувальних білків, головним чином актину. Крім безпосередньо актину в побудові мікрофіламентів можуть брати участь й інші пептиди тропоніни й тропоміозин. Філаменти актину здатні утворювати комплекси з полімерними молекулами білка міозину. Для полімеризації міозину необхідні іони кальцію. Створення актіно-міозинового комплексу лежить в основі скорочення. Мікрофіламентів звичайно багато в області цитоплазми, яка належить до поверхневого комплексу. Будучи з'єднаними з плазмалемою, вони здатні змінювати її конфігурацію, що лежить в основі утворення виростів при піноцитозі й фагоцитозі, а також переміщенні вільних клітин.

Категория: Биология | Добавил: Cherry
Просмотров: 2905 | Загрузок: 0 | Рейтинг: 5.0/1
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Меню сайта
Форма входа
Категории раздела
География [6]
Биология [26]
Математика [4]
Химия [6]
Физика [12]
Литература [45]
Зарубежная,украинская
История [4]
История Украины и Всемирная история
Художня культура [5]
10 клас
Правознавство [3]
Українська мова [5]
Людина і суспільство [4]
Наш проект (11 класс) [5]
Дизайн помещения
Поиск
Наш опрос
Оцените мой сайт
Всего ответов: 407
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0