Над чим змусив мене замислитися роман Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

Нещодавно прочитала роман відомого українського письменника Пана­са Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Серйозний, цікавий і, як на сьо­годні, досить-таки актуальний твір.

Роман підштовхує до серйозних роздумів, переосмислення цінностей, під­штовхує з'ясувати для себе, що є добро, а що — зло, яку величезну цінність має людське життя, яке не маєш права зганьбити і відібрати. Твір змушує нас замис­литись і над загальнолюдськими проблемами: чи може зло породити добро, чи кожен гріх можна спокутувати, що керує вчинками окремих людей?

Головний герой роману — Чіпка Варениченко — викликає неоднозначне ставлення. З одного боку він — людина глибокої душі і сміливості, розумний, люблячий чоловік, невтомний трудівник, людина, яка прагне робити добро ін­шим, а з іншого — п'яниця, бешкетник, навіть карний злочинець, що підняв руку на іншу людину не для того, щоб захистити себе, а щоб нажитися. З одного боку, я можу співчувати Чіпці, його дарма загубленій силі, його життю, що склалося так невдало, а з іншого — не можу знайти виправдання його кривавим зло­чинам, бо з «благородного месника» він перетворився на звичайного злочинця.

Так, життя не милувало Чіпку. Були в нього і злети, і падіння. Була зневіра у справедливість людську, яка переросла в ненависть до кривдників, штовхнула вчорашнього хлібороба, щасливого своєю працею, на шлях грабіжництва. Чіпка вважає ці вчинки за відбирання свого ж добра, привласненого іншими, багат­шими, сильнішими. Не раз впадав він і у відчай.

Але хіба лише Чіпці важко жилося? Хіба тільки його кривдили й ображали люди? Чи не багатьом із нас і зараз доводиться тяжко працювати, заробляючи гірку копійку на шматок хліба? Таких сотні тисяч. Але одиниці лише стають на ганебний шлях злочинців. На мій погляд, Чіпка — сильна, вольова людина, але все ж таки не вистачило у нього сили волі, щоб не зламатися. Не зумів він зро­зуміти, що помста може бути для нього не єдиним виходом із становища. Це вона, сліпа помста, привела його до страшної трагедії. Він втратив усе: землю, яку любив, добру і люблячу дружину (Галя наклала на себе руки), любов і пова­гу матері (Мотря донесла у волость про злочин сина), повагу громади. Не мож­на виправдувати злочин важким дитинством, нелюбов'ю до себе людей. Шлях сліпої помсти, який обрав Чіпка, був, безумовно, неправильним. Адже не всіма шляхами можна дійти до правди.

Образ Чіпки дуже складний і суперечливий. Є в ньому й сильні, і слабкі риси. І цих слабких, на мій погляд, виявилося більше, бо перемогло в ньому зло. Грабунки і вбивства зводять нанівець всі його добрі наміри і сподівання, весь його протест проти несправедливості.

Цей гіркий урок, який дає нам роман, триває й зараз і змушує замислитися над життям, бо є й серед нас, на жаль, і терплячі, працьовиті люди, які нагаду­ють доброго господаря Грицька, але чимало є й «чіпок», які вважають себе об­діленими і, прагнучи легкого хліба, бажання мати все й одразу, піднімають руку на людей, які мають більший достаток. Приклади такі ледве не щоденно наво­дять засоби масової інформації.

Виходить, що історія повторюється. І все-таки будемо сподіватися на краще. Добро обов'язково переможе зло, а милосердя — жорстокість. Бо одного жор­стокого злочину не можна спокутувати і тисячею добрих вчинків.