Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня 1814р в селі Моринці Звенигородського повіту Київської губернії. Його батьки, що були кріпаками багатого поміщика В.В. Енгельгардта, незабаром переїхали до сусідського села Кирилівки.

        1822р. батько віддав його «в науку» до  кирилівського дяка. За два роки Тарас навчився читати й писати, і, можливо, засвоїв якісь знання з арифметики. Читав він дещо й з Псалтиря. У поезії «А.О. Козачковському» Шевченко згадував, як він школярем списував у бур’янах у саморобний зошит вірші Сковороди та колядку «Три царіє со дари».

        Після смерті у 1823р матері і 1825р батька Тарас залишився сиротою. Деякий час був « школярем – попихачем» у дяка Богорського. Вже в шкільні роки малим Тарасом оволоділа непереборна пристрасть до малювання. Він мріяв «сделаться когда – нибудь хоть посредственным маляром» і вперто шукав у навколишніх селах учителя малювання. Та після кількох невдалих спроб повернувся до Кирилівки, де пас громадську череду і майже рік наймитував у священика Григорія Кошиця.

        Наприкінці 1828р або на початку 1829р Тараса взято до поміщицького двору у Вільшані, яка дісталася в спадщину позашлюбному синові В. Енгельгардта, ад’ютантові віленського військового губернатора П.Енгельгардту. Восени 1829р Шевченко супроводжує валку з майном молодого пана до Вільно. У списку дворових його записано здатним « на комнатного живописца».

        Дитячі враження залишили глибокий слід у свідомості Шевченка і мали величезний вплив на формування його особливості й на всю творчість. Уже в дитинстві він відчув на собі, що таке кріпацтво, сваволя поміщиків, знущання сильного над слабим, голод, сирітство і виснажлива праця.

        Ще хлопчаком Тарас закохався в чарівну народну пісню, чув від кобзарів думи та історичні пісні, які знайомили його з героїчним минулим рідного краю. У шкільні роки ним оволоділа невтомна жадоба знань і любов до літератури.

        Усе, що ми знаємо про дитину й підлітка Шевченка зі спогадів і його творів, малює нам незвичайний  характер, чутливу натуру вразливу на все добре і зле, мрійливу, самозаглиблену і водночас непокірливу, вольову і цілеспрямовану, яка не задовольняється тяжко здобутим у боротьбі, за існування, шматком хліба, а прагне чогось вищого. Це справді художня натура. Ці риси «незвичайності» хлопчика помітив ще його батько. Помираючи, він казав родичам: « Синові Тарасу із мого хазяйства нічого не треба; він не буде абияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо; для його моє наслідство або нічого не буде значить, або нічого не поможе».

        У Вільно Шевченко виконує обов’язки козачка в панських покоях. А у вільний час потай від пана перемальовує лубочні картинки. Шевченка віддають вчитися малюванню. Найвірогідніше, що він короткий час учився у Яна – Батіста Лампі, який з кінця 1829р до весни 1830р перебував у Вільно, або в Яна Рустема, професора живопису Віленського університету. Після початку польського повстання 1830р віленський військовий губернатор змушений був піти у відставку. Поїхав до Петербурга  і його ад’ютант Енгельгардт. Десь наприкінці лютого 1831р помандрував до столиці у валці з панським майном і Шевченко.

        1832р Енгельгардт законтрактовує Шевченка на чотири роки майстрові  петербурзького малярного цеху в Ширяеву. Разом з його учнями Шевченко бере участь у розписах Великого та інших петербурзьких театрів. Очевидно, 1835р, з Шевченком познайомився учень Академії мистецтв І.Сошенко. він робить усе, щоб якось полегшити його долю: знайомить з Є.Гребінкою і конференц-секретарем Академії мистецтв В.Григоровичем, який дозволяє Шевченкові відвідувати рисувальні класи Товариства заохочування художників (1835). Згодом відбувається знайомство Шевченка з К.Брюлловим і В.Жуковським. Вражені гіркою долею талановитого юнака, вони в 1838р викупляють його з кріпацтва.

        Вірші Шевченко почав писати ще кріпаком, за його свідченням, у 1837р. З тих перших поетичних спроб відомі тільки вірші « Причина» і « Нудно мені, тяжко – що маю робити»                  ( належність останнього Шевченкові не можна вважати остаточно доведеною). Пробудженню поетичного таланту Шевченка сприяло, очевидно, знайомству його з творами українських поетів ( Котляревського і романтиків). Кілька своїх поезій Шевченко у 1838р віддав Гребінці для публікації в українському альманасі « Ластівка». Але ще до виходу «Ластівки» ( 1841р) 18 квітня 1840р з’являється перша збірка Шевченка – « Кобзар».

        Це була подія величезного значення не тільки в історії української літератури, а й в історії самосвідомості українського народу. Хоча « Кобзар» містив лиш 8 творів ( « Думи мої, думи мої», « Перебендя», « Катерина», « Тополя»,          « Думка», « До основ’яненка», « Іван Підкова», « Тарасова ніч»), вони засвідчили, що в українське письменство прийшов поет великого обдаровання. Такої непідробної народності, такого вражаючого ліризму і такої художньої майстерності до                   « Кобзаря» українська поезія ще не знала. Враження, яке справили « Кобзар і твори, надруковані в « Ластівці», підсилилося, коли в 1841р вийшла історична поема Шевченка « Гайдамаки» ( написана 1839 – 1841р). цими творами захоплювалися Г. Квітка- Основ’яненко, М. Костомаров, П.Гулак-Артемовський, студентська молодь. Критичні відгуки на «Кобзар» і « Гайдамаків» були за окремими винятками, позитивними. Майже всі рецензенти визнали поетичний талант Шевченка, хоча деякі з консервативних журналів докоряли поетові, що він пише українською мовою ( «Сын Отечества», «Библиотека для чтения­»). Особливо прихильною була рецензія на «Кобзар» у журналі « Отечественные записки», критичним відділом якого керував В. Бєлінський.

        26лютого 1861р Т.Г.Шевченко помер. 28лютого поета поховали на Смоленському кладовищі. Пам’ятаючи заповіт Шевченка, його друзі домоглись дозволу перевезти тіло на Україну і поховали в Каневі на Чернечій горі.