И не читал — в истории ли, в сказке ль, —
Чтоб гладким был путь истинной любви.
В. Шекспір
М. Булгаков вважав, що життя — це любов і ненависть, відвага й азарт, уміння
цінувати красу і доброту. Але любов... вона насамперед. Булгаков писав героїню
свого роману з Олени Сергіївни — коханої жінки, яка була його дружиною.
Незабаром після їхнього знайомства вона прийняла на свої плечі, можливо, більшу
частину його, Майстра, страшної ноші, стала його Маргаритою.
Історія Майстра і Маргарити — це не одна з ліній роману, а найголовніша його
тема. До неї сходяться всі події, вся багатоплановість роману.
Вони не просто зустрілися, їх на розі Тверської і провулка зіштовхнула доля.
Кохання вразило обох, як блискавка, як фінський ніж. «Кохання вискочило перед
ними, як з-під землі вихоплюється убивця в провулку...» — так описує Булгаков
зародження кохання у своїх героїв. Уже ці порівняння передвіщають майбутній
трагізм їхнього кохання. Але спочатку все було дуже спокійно.
Уперше зустрівшись, вони розмовляли так, начебто знали одне одного з
давніх-давен. Бурхливо спалахнуло кохання і здавалося, повинне б спалювати
людей дощенту, а в нього виявився домашній і тихий характер. У підвальній
квартирці Майстра Маргарита, одягши фартух, господарювала, поки коханий
працював над романом. Закохані пекли картоплю, їли її брудними руками,
сміялися. У вазу ставили не сумні жовті квіти, а улюблені обома троянди.
Маргарита першою читала вже готові сторінки роману, квапила автора, пророчила
йому славу, стала називати його Майстром. Фрази роману, що їй особливо
подобалися, вона повторювала голосно і співучо. Говорила, що в цьому романі її
життя. Це було для Майстра натхненням, її слова зміцнювали в ньому віру в себе.
Булгаков дуже дбайливо і цнотливо розповідає про кохання своїх героїв. Його не
вбили чорні дні, коли роман Майстра був розгромлений. Кохання було з ним і під
час важкої хвороби Майстра. Трагедія почалася, коли Майстер зник на багато
місяців. Маргарита невпинно думала про нього, ні на хвилину її серце не
розлучалося з ним. Навіть тоді, коли їй здавалося, що коханого вже немає.
Бажання довідатися хоч щось про його долю перемагає розум, і далі починається
дияволіада, у якій бере участь Маргарита. В усіх бісівських пригодах її
супроводжує люблячий погляд письменника. Сторінки, присвячені Маргариті, — це
поема Булгакова у славу своєї коханої — Олени Сергіївни. З нею письменник
готовий був зробити «свій останній політ». Так він написав дружині на
подарованому екземплярі свого збірника «Дияволіада».
Силою свого кохання Маргарита повертає Майстра з небуття. Щасливої розв'язки
для всіх героїв свого роману Булгаков вигадувати не став: як було все до
вторгнення сатанинської команди в Москву, так і залишилося. І тільки для
Майстра і Маргарити Булгаков, як він вважав, написав щасливий кінець: їх очікує
вічний спокій у вічному будинку, який Майстру дали в нагороду. Закохані будуть
насолоджуватися беззвуччям, до них будуть приходити ті, кого вони люблять...
Майстер буде засинати з посмішкою, а берегти його сон вічно буде вона. «Майстер
мовчки йшов з нею і слухав. Його неспокійна пам'ять стала згасати», — так
завершується історія цього трагічного кохання.
І хоча в останніх словах — сум смерті, але с й обіцянка безсмертя і вічного
життя. Вона збувається в наші дні: Майстру і Маргариті, як і їхньому творцю,
призначене довге життя. Багато поколінь будуть зачитуватися цим сатиричним,
філософським, але головне — лірико-любовним романом, який підтвердив, що
трагізм кохання — це традиція всієї російської літератури.
|