Жіночі образи в романі Панаса Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні?"

Уявлення людини про життя, навколишній світ складається з маминої колискової, її лагідного голосу, бабусиної казки. Через усе життя проносимо ми світлі спогади про ніжні мамині руки, її турботу і тривогу за свою дитину. Всіх жінок, що зустрічаються на життєвому шляху, прагнемо наблизити до ідеалу матері. А якщо на долю людини випали страждання, якщо не судилось матері дати синові щасливе дитинство? Чи не закарбується це в пам'яті на все життя, чи не призведе до непоправних вчинків?

Тонкий знавець людської натури Панас Мирний у романі "Хіба ревуть воли, як ясла повні?", простежуючи, хто і як потрапляє на дно суспільства, важливу роль відводить сімейному вихованню.

Образ головного героя, Чіпки, розкривається через його ставлення до жінок, через їх вплив на нього.

Перші уроки добра, чулості до горя Чіпка дістав від своєї баби. Вона, збідніла вдова з козацького стану, все життя поневірялася в наймах, не мала ні поля, ні городу, ні своєї хати: "Жила в сусідах". Бита горем, невилазними злиднями, завжди рада шматку хліба, баба Оришка зберегла в собі, море людяності, доброзичливості й теплоти. І все це прагнула передати єдиному онукові, якого любила понад усе на світі. І біля тієї любові й сама грілася. Вона розважлива, по-життєвому мудра, знала багато казок, легенд, переказів. Оришка — втілення народного світогляду і моралі. До Чіпки завжди була лагідною, ніколи не вдавалася до бійки, її тихе, ласкаве слово куди більше важило для хлоп'яти, ніж материні стусани. Від бабусі він перейняв чулість до чужого горя. Першим страшним ударом у житті Чіпки була смерть баби. Оришка найбільше виховувала онука не словами, а власним прикладом. "А баба така добра була, до всіх добра...", — такий підсумок її життя зробив Чіпка.

 Чому ж світлим спогадом дитинства залишився образ баби, а не матері? її доля трагічна. Змалку — сирітство. Дівкою і жінкою — найми. Не з любові, а задля притулку вже старою дівкою вийшла заміж за незнайомого чоловіка. Ще не народивши сина, стала заміжньою вдовою — поняттям, яке не сумістилося з нормами селянської мора лі. А звідси — деякі наговори, чутки про неї у селі. Навіть на роботу найматися мусила в сусідньому селі — у своєму не брали. Невилазні злидні, постійна перевтома робили її жорстокою: за найменшу провину обсипала Чіпку прокльонами. На ласку ні сил, ні часу не мала. І все-таки вона — любляча мати. Плакала і молилася, коли хворів у дитинстві, побігла до волості, коли дізналась про арешт.

Тяжко образив її син, вигнав з хати. Невимовні були материнські страждання, коли дізналася, що Чіпку вишмагали різками солдати, вмить забула страшну образу.

Та її материнська любов невіддільна від честі. Втративши землю, безсила у своєму горі, вона намагається не допустити сина до слизької дороги, заспокоює його, що й без землі люди живуть. Погана слава про сина тільки збільшувала материнський біль.

У Мотрі розвинене почуття гідності, гордості. Коли Чіпка одружився з багатою, Мотря не зраділа, бо боялася докорів про свої злидні. "Злидні — та чесно нажиті!". У цьому в неї своя гордість. Чесність роду — головна цінність народної моралі. Саме ця засада і не дала їй покрити страшний злочин сина і змусила піти заявити на нього. У цьому і найвища трагедійність образу.

Кажуть, що кохання звеличує людину. Чіпка зустрів свою долю, яка стала носієм доброти, людяності, стримуючою силою в його розбійницьких замірах. Це Галя — уособлення дівочої краси, подружньої вірності, чесності, моральної чистоти. У стосунках з Галею найповніше розкривається багатий внутрішній світ головного героя, його кращі людські риси, роздуми, переживання. Дівчина своєю чистою совістю осудила розбійництво батьків. Награбований одяг, прикраси просто душать її. Вона мріяла тільки про чесне трудове життя. Із повагою ставилась до свекрухи — бідної вічної трудівниці, співчувала її тяжкій долі.

Вона щиро вірила, що своїм коханням відверне Чіпку від злодійства, спрямує на шлях трудового життя, підтримувала його у добрих справах. Крах своїх надій, своє безсилля виправити становище вона виливала палючими слізьми; останній злочин Чіпки не знесла, втратила розум і покінчила життя самогубством.

Вірить у Чіпку, бачить в ньому людину і Христя. З дитинства сирота, вона була робітницею у дядька, доки не найнялася до чужих людей. Молоду, веселу, працьовиту наймичку покохав Грицько і одружився з нею. Жили вони мирно, спокійно було Христі, доки не зустрілася з Чіпкою, не почула гірких слів про те, як землю в нього відібрали, про неправду між людьми. Серцем, жіночою чуйністю Христя зрозуміла високі поривання Чіпки. Таємно, сама собі не признаючись, покохала Чіпку, переживала за нього, близько зійшлася з його матір'ю, а потім і з дружиною. Заливаючись сльозами, провела Христя Чіпку в його останню кайданну путь до Сибіру. Христя ніби втілює в собі народний погляд на долю робітника.

Створюючи жіночі образи, Панас Мирний прагне яскравіше зобразити долю народу, відтворити його погляди на добро і зло, показати роль сім'ї у формуванні особистості, прагне розібратися, що керує вчинками окремих людей.