КУЛІШ МИКОЛА

(1892-1942)

Народився у с. Чаплинка на Херсонщині. Навчався а Олешківському міському училищі, приватній гімназії, на історико-філологічному факультеті Одеського університету (не закінчив), в Одеській школі прапорщиків. Підчас Першої світової війни перебував на фронті. З 1918 р. — голова міськвиконкому Олешок, голова місцевої ради. З 1922 по 1925 р. працював інспектором наросвіти, 1925 р. переведений до Харкова. Брав активну участь у літературному житті міста, з 1926 р. став президентом організації письменників ВАПЛ1ТЕ. Тісно співпрацював із театром «Березіль» Леся Курбаса. У 1934 р. був репресований, засланий на Соловки і розстріляний там 1942 р.

Драматург. У своїх п'єсах зображував сучасне життя України із всіма його складностями та суперечностями, висміював недоліки суспільного життя. Твори Куліша були новаторськими за змістом. Найвідоміші із них: «97» (1924), «Народний Малахій» (1927), «Мина Мазайло» (1929), «Патетична соната» (1929), «Маклена Траса» (1933).

Значення п'єси «Мина Мазайло» М. Куліша в наші дні

Я запитую в себе, питаю у вас, у людей;

Я питаю в книжок, роззираюсь

на кожній сторінці.

Де той рік, де той місяць,

той проклятий тиждень і день,

Коли ми, українці, забули, що ми українці?..

В. Баранов

Вже більше як сімдесят років минуло з часу написання п'єси «Мина Мазайло», неодноразово мінялись наші орієнтації, смаки, з'явилися нові конфлікти, нові рівні мислення, та тільки п'єса «Мина Мазайло» М. Куліша не лишилась «комедією лише для наших дідусів і бабусь». За винятком чисто часових дрібниць, прив'язаних до конкретного побуту доби, все в ній звучить надто актуально.

Та що вже й казати про актуальність! От взяти хоча б мене. Прочитавши п'єсу і добре осмисливши її, я дійшла висновку, що до кожного з дійових осіб знайдуться прототипи у сучасному житті (та ще й не один!), серед моїх знайомих. А в одному з персонажів навіть пізнаю себе! І за прикладом ходити далеко не треба. От взяти хоча б мого дядька з Росії. Кожного року він приїздить до нас і розповідає нам «правду про українців». Говорить, що Україна така-сяка, бідненька, і нічого в ній зроду не було і не буде, що хліб у нас дорогучий — куди там до житниці Європи — казки! Що Росія без України проживе, а от Україна без Росії — просто нікуди, що ми, хохли, такі-перетакі; абсолютно безсоромно відібрали в них Крим, що обсіли нас з усіх боків кляті ідеологи і дурять нам навмисне голови, і що Шевченко — увага! — був багачем і такі гроші мав за свої вірші, що нам і не снилось! Ну чиста тобі тьотя Мотя, тільки чоловічого роду. Якої все-таки він про нас «високої» думки. Неприємно, звичайно, але правди ніде діти.

все на украинском — ну ты знаешь. Он же ничего не понимает, да как начнет кричать: «Что это за дурной канал такой, и язык у вас какой-то дурацкий. Переключи!» А я с него смеюсь. Такой прикольный вообще!» Ну, скажіть, чим не сучасна Рина!

Господи! Невже ж і краплі гордості в українців не залишилось, невже ж не зачіпають вас за живе справді прикрі, образливі слова?

Українці мої! То вкраїнці ми з вами чи як? Прокиньтеся ж нарешті, сліпі, глухі, несвідомі Мини Мазайли, допоки ви принижуватись будете, допоки ганьбитимете Україну? Чого чекаєте ви? Шани чужинця? Ні, «в ваш слід він кине лише сміх — погорду». Зрозумійте це нарешті. Не забувайте свого коріння, національних традицій, рідної мови, культури. Без всього цього людина не існує, не живе.

Ти молився мовою старшого брата,

Так встань же з колін,

і державність свою відроди...

Досить скиглити! Необхідно вкрай переосмислити своє життя, змінити стереотипи мислення, відчути себе повноцінними людьми, не гіршими за інших, бо є нам чим пишатися. Подумайте про той духовний зв'язок, який існує між людиною і її рідною землею. Відчуйте його.

Українці мої! Дай вам Боже

і щастя, і сил,

Можна жити й хохлом, і

не зникне від того хлібина.

Тільки хто ж тоді небо

нахилить до ваших могил,

Як не зраджена вами,

зневажена вами Вкраїна?!