Зображення життя українців у повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я»

І. Нечуй-Левицький — класик української літератури, видатний прозаїк-реаліст другої половини XIX століття. Він створив низку високохудожніх оповідань і повістей, у яких відобразив тяжке життя українського народу дореформеного і пореформеного часу. Одним із таких видатних творів письменника є його соці­ально-побутова повість «Кайдашева сім'я». У ній І. Нечуй-Левицьким майстер­но використана багатюща народна творчість, зокрема обряди, прислів'я, при­казки, народні анекдоти, відтворені кращі риси простих людей.

У повісті відтворено типові картини життя селянської родини Омелька Кайдаша. Це темна, затуркана селянська родина, приватновласницька психологія членів якої приводить до повсякденних сварок і чвар.

В основу повісті автор поклав життя однієї селянської родини. Прототи­пом сім'ї Кайдашів стала родина селян Мазурів, відомих своїми бійками та ко­лотнечами, проте в художніх образах Кайдашів проглядає широко узагальнена письменником трагедія життя тогочасного села взагалі.

Кращі риси простих людей не затуляли від спостережливого ока письмен­ника й того огидного, що було породжено дійсністю пореформеної доби. З ко­мічних сцен життя сім'ї Кайдашів виростає реалістична та водночас трагічна за своєю суттю картина життя українського селянства — темного, забитого віками панщини, роз'єднаного новими буржуазними порядками.

Автор зумів створити реалістичні образи героїв повісті двох поколінь сім'ї Кайдашів, наділивши їх типовими рисами характеру дрібних власників.

Ось Омелько Кайдаш — темний, затурканий селянин. Тяжка праця, лиха панщина підірвали його сили, виснажили його. У нього «здорові жилаві руки, широке лице було сухорляве й бліде, наче лице в ченця». Це дбайливий, працьо­витий селянин, який ніколи не сидить без діла, щось завжди майструє, чимось займається. Від своїх синів він також вимагає працьовитості. Але тяжке життя зробило його злим, нервовим, сварливим і забобонним. Із часу одруження си­нів для старого Кайдаша настає ще тяжче життя. Він поступово втрачає батьків­ську владу над синами: Карпо і Лаврін перестають його слухатись, намагаються загарбати все господарство і по-своєму господарювати. Карпо навіть піднімає руку на батька. Кайдаш спивається до божевілля та помирає. Так минуло сумне безрадісне життя Омелька Кайдаша. І. Нечуй-Левицький співчуває його недолі. Іноді він сміється з нерозумних вчинків свого героя, з його сімейних «війн», але крізь цей гіркий сміх проглядає сум.

Не менш яскравий, колоритний і образ дружини Омелька — Марусі Кайдашихи. Це сварлива, бездушна жінка. Замолоду вона служила покоївкою у панів. «Вона довго терлась коло панів і набралась од них трохи панства». Кайдашиха л погордою ставиться до бідніших од себе, любить вихвалятись, що її шанують пани й попи. Проте є в ній і позитивне. Маруся працьовита, дбайлива хазяй­ка, любляча мати, але сварлива й деспотична. Приватна власність спустошила її морально, зробила жорстокою. Бездушність і лицемірство Кайдашихи були при­чиною частих конфліктів і розладів у сім'ї. Ворогуючи з невістками, Кайдаши­ха щоразу потрапляє у кумедне й одночасно у трагічне становище. Письменник висміює деякі вчинки Кайдашихи, але разом із тим і співчуває їй. За гумористичним зображенням клопотів героїні видно сумне життя обмеженої жінки, яка стає справжнім посміховиськом у власній родині.

Образи молодого покоління сім'ї Кайдашів змальовані також у побутово-гумористичному плані. Кайдашенки і їх дружини — індивідуалісти, які живуть своїми егоїстичними інтересами. Це морально зубожілі люди, які через свої без­кінечні сварки втрачають почуття гідності.

Карпо, який виріс в умовах темноти й безкультур'я, був грубим, неласкавим, сердитим. «Його насуплене, жовтувате лице не розвиднювалось навіть тоді, як губи осміхались».

Своєю вдачею Лаврін відрізняється від старшого брата. У нього приваблива зовнішність: «Лаврінове молоде довгасте лице було рум'яне. Веселі, сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво». Лаврін веселий, жартівливий. У нього лірич­на душа, його вабить все ніжне, хороше. Він шанує людей, захоплюється красою природи, грає на сопілці. Але ці його добрі задатки руйнує невблаганна дійсність, вбиваючи все найкраще в людині. Зрештою і Лаврін стає безсердечним егоїстом.

Замолоду у братів були різні характери і смаки. їх єднало тільки прагнен­ня до власного господарства. Одружившись, Карпо хоче жити в своїй, хаті, мати своє господарство, ні від кого не залежати. Численні сварки й бійки примушу­ють старого Кайдаша відділити сина: він дає йому пару волів, воза і частину поля. Але і це не врятувало родину від чвар. То кабан, то кінь, то вбитий півень ставали причиною для нових спалахів ворожнечі між ріднею. Остання невбла­ганна «війна» Карпа з братом розгорілася через грушу, яка належала Лаврінові, але під час поділу садка відійшла до Карпа. Кожен із братів доводив свої пра­ва на грушу, яка почала рясно родити. їх не могли розсудити ні волость, ні піп. Жадоба до вигоди була перешкодою до порозуміння.

Одним із найдовершеніших образів повісті «Кайдашева сім'я» є образ Мот­рі — старшої невістки Кайдашів. Узявши шлюб, Мотря поринула у тяжкі будні життя Кайдашевої сім'ї. Зла свекруха звалила на неї всю роботу, постійно повча­ла невістку. Щоденна гризня, бійки зробили Мотрю злою, сварливою, егоїстич­ною жінкою. Крім свекрухи, Мотря зненавиділа й Мелашку — дружину Лавріна. Вона зневажала її, била Мелашчиних дітей. Лютість її не мала меж. В одному із «хатніх боїв» за розбитий глечик Мотря виколює свекрусі око. Але вона не пе­реймається, а радіє через свій вчинок.

Із найбільшою симпатією змальовує письменник образ Мелашки. Вона була щира, тиха, лагідна, красива, з природи чутлива. Мелашка довго не брала учас­ті в сварках і різних родинних конфліктах, тяжко переживала родинне безладдя. Пішовши на прощу до Києва, вона навіть вирішила не повертатися більше до Кайдашевого пекла. Але її знайшли і привели додому. Та поступово і Мелашка втягується в сварки й бійки. Разом із усіма воює вона то за півня, то за коня, порося, а зрештою й за грушу. І в цих сутичках за винахідливістю та люттю вже не поступається Кайдашам.

Зображуючи життя селянської родини Кайдашів, автор показав, як отруйно впливає на людину дрібновласницьке середовище, як воно вбиває в ній кращі людські риси.

Повість «Кайдашева сім'я» закінчується примиренням двох родин. Всохла груша, що спричинила стільки неприємностей, сварок і навіть бійок. «В обох са­дибах настала мирнота й тиша». Але ми розуміємо: це ненадовго, бо обмаль зем­лі, нестаток грошей знову стануть причиною нових сварок. І виникають вони через безвихідь становища селян — бідних, майже злидарів.

Повість І. Нечуй-Левицького «Кайдашева сім'я» — високохудожній твір, у якому правдиво показано життя українського села другої половини XIX століт­тя. Вона посідає визначне місце в українській класичній та світовій літературі як зразок реалістичного твору.