Людина — не тільки мікрочастинка Космосу, а й велетенський, дуже складний і багато в чому ще непізнаний нами світ. Внутрішній, або духовний, світ людини — це теж безмежний всесвіт найрізноманітніших відчуттів і почуттів, емоцій і настроїв, задумів та ідей, понять і образів, фантазій і ідеалів, цінностей і теорій. Тому пізнання внутрішнього світу людини не менш необхідне і важливе, ніж пізнання навколишньої дійсності. Психічні властивості і стани людини. Основу людської психіки становлять чуттєві форми відображення дійсності. Чуттєвий світ людини надзвичайно складний.
Почуття людини — це психічна форма прояву її різноманітних потреб, відображення нею своєї реальної залежності від тих предметів або умов, які необхідні для задоволення цих потреб. . Почуття людини не є незмінними: вони проходять різні етапи свого розвитку. Спочатку вони можуть проявляти себе як не зовсім ясні потяги. Пізніше — переростають у бажання. Якщо потреби, якими вони викликані, не задовольняються, то почуття набувають форми стійких прагнень. Але після задоволення потреби почуття поступово згасає і витісняється іншими, сильнішими. Конкретним виразом почуттів або їх безпосереднім переживанням людиною є емоції. Можна сказати також, що емоція — це внутрішнє позитивне чи негативне реагування людини на ті предмети чи умови, які сприяють чи заважають задоволенню людських потреб. Залежно від багатьох причин наші почуття й емоції можуть бути тривалими або короткочасними, бурхливішими або спокійнішими, стійкими або швидкоплинними, можуть із часом посилюватися або слабшати. Короткочасні її бурхливі почуття, емоції називаються афектами. Це, наприклад, відчай або нестримна радість, жах чи повна розгубленість, напад невгамовного сміху або захоплення, які на певний час повністю оволодівають людиною, позбавляючи її самовладання і самоконтролю. Причинами афектів найчастіше бувають якісь неочікувані події чи ситуації, які мають для нас надзвичайно важливе позитивне або негативне значення чи, принаймні, так нами сприймаються. Іншими причинами афектів можуть бути довге стримування наших бажань, надмірне напруження внаслідок їх незадоволення. Стресові стани — це певні захисні реакції організму у відповідь на надмірно сильні зовнішні впливи При стресах можуть відбуватися негативні зміни не тільки у поведінці, айв організмі людини, тому бажано, по можливості, уникати стресових ситуацій і не створювати їх для інших. Хороший чи поганий настрій людини може залежати і від стану її здоров'я, і від погоди, і від стосунків з іншими людьми, і від ефективності її дій, і від багатьох іншим причин. Кожен із нас, мабуть, із власного досвіду знає, що «зіпсувати» настрій людині, особливо, коли вона дуже вразлива, невпевнена у собі і в своїх силах, втомлена або живе у важких умовах, дуже легко. Значно складніше, але й благородніше вміти підносити настрій людям. Науко вже давно довела, що хороший настрій і позитивні емоції збільшують продуктивність праці, зменшують кількість нещасних випадків на виробництві, покращують якість продукції, Тому на сучасних підприємствах створюються спеціальні психологічні служби, які займаються налагодженням «людських взаємовідносин» в окремих підрозділах або цехах.  Темперамент і характер. Кожна людина має свої індивідуальні психологічні властивості, які знаходять свій прояв у її поведінці, спілкуванні, діяльності. Сукупність індивідуальних психологічних особливостей людини називається її темпераментом. А найстійкїші та найважливіші властивості людської психіки, які виражають її відношення до навколишньої дійсності, називаються характером. Сангвінічний темперамент - це такий тип нервової діяльності, який характеризується швидкою зміною різноманітних почуттів. Люди, які мають цей темперамент, легко спілкуються і знаходять спільну мову з іншими людьми, швидко пристосовуються до незвичних умов життя, плідно працюють, коли зацікавлені якоюсь справою, але швидко «згасають» і починають нудьгувати, коли такої цікавої справи нема. Холеричний темперамент  відзначається надзвичайною рухливістю, швидкістю, неврівноваженістю, підвищеною збудливістю, поривчастістю. У холерика виразна міміка, швидка мова, стрімкі рухи. Він із захопленням береться за справу, але швидко втрачає до неї інтерес і може покинути її. Флегматичний темперамент характеризується повільністю, неспішністю, врівноваженістю дій. Флегматик завжди спокійний, урівноважений, наполегливий. Але в певних умовах ці якості можуть перерости в байдужість до усього навколишнього і до самого себе, перетворитися у лінощі та безвілля. меланхолічний темперамент — це такий тіш нервової діяльності, який характеризується повільним перебігом психічних процесів, пасивністю і замкненістю. У той же час почуття меланхоліків відзначаються глибиною, великою силою і тривалістю. Меланхоліки важко переносять невдачі, образи, важко пристосовуються до нових умов життя, схильні до самотності.  Не менш важливе значення для характеристики людини має також її характер. Знаючи характер людини, ми можемо наперед сказати, як вона поведеться у тій чи іншій ситуації, то зробить або що скаже. У характері об'єднуються інтелектуальні, емоційні й чуттєві якості ти особливості, які виражають певне ставлення людини до навколишньої дійсності та до самої себе, її спрямованість. Ці якості людини називаються також рисами її характеру. Навіть у найдосконалішої людини можуть бути якісь негативні риси характеру. Але кожна людина може і повинна над собою працювати, займатися самовдосконаленням, розвиваючи позитивні і позбавляючись негативних рис свого характеру. І надзвичайно важливо навчитися робити це у вашому віці. Від характеру або безхарактерності людини залежать і наслідки її діяльності, її успіхи у праці чи навчанні, її особисте щастя, а часто — і щастя близьких їй людей. Тому людина, яка усвідомила це, не пошкодує зусиль для самовдосконалення. Світ нашої свідомості. Із тих давніх часів, коли люди зауважили відмінність своєї свідомості віл зовнішнього світу, вони не переставали замислюватися над її природою. З точки зору сучасної науки, свідомість — це відображення навколишньої дійсності, а, точніше,— вища, тобто найрозвинутіша і найскладніша, його форма, властива тільки людині. Але виникнути вона могла лише завдяки тому, що становила собою подальший розвиток тих менш досконалих форм відображення, які сформувалися в процесі еволюції живих організмів. Насамперед, свідомість існує у формі думок, понять, ідей, оцінок, намірів норм тощо, у яких знаходять своє відображення різноманітні предмети та їх властивості, а також зв'язки між ними. Крім того, свідомість нерозривно пов'язана з мовою. Наші думки та ідеї втілюються у словах і мовних конструкціях, завдяки чому можуть зберігатися і передаватися іншим людям. Сприймаючи слова або речення, сказані чи написані кимось іншим, людина знов-таки перетворює їх у форми своєї свідомості: ідеї та думки, які були вкладені у ці слова іншою людиною. Однією з дивовижних властивостей людської саідо-мості є пам'ять, тобто здатність людини зберігати і відтворювати зміст попереднього досвіду. Завдяки пам'яті людина може накопичувати й удосконалювати свої знання, вміння і навички, зберігати і примножувати надбання людської культури. Якщо пам'ять дає змогу людині відтворювати у своїй свідомості те, що впливало на неї раніше й існує в дійсності, то завдяки уяві можуть виникати образи предметів і явиш, з якими людина раніше не зустрічалася. Це не означає, що уява не пов'язана з дійсністю. Вона теж базується на попередньому досвіді, але зміст нього досвіду відтворюється людиною по-новому: у якійсь незвичній формі або у нових зв'язках. Особливо важливе значення в людському житті мас мислення, яке дає можливість людині не тільки пізнавати навколишній світ, а орієнтуватися в різноманітних ситуаціях, розв'язувати складні завдання, ставити перед собою певну мету і знаходити шляхи її реалізації. Завдяки мисленню людина відображає іі загальні властивості предметів і явищ, які не можуть бути сприйняті нею безпосередньо за допомогою органів відчуття.  Як і в інших сферах людської діяльності, у мисленні людей діють певні закономірності, що вивчаються такою наукою, як логіка. Той розділ логіки, який вивчає структуру і форми мислення, абстрагуючись від конкретного змісту і розвитку, називається формальною логікою. Встановлені нею закони мислення — це закони тотожності, виключеного третього та достатньої підстави. Поряд із формальною логікою існує також діалектична логіка, яка вивчає закони розвитку людського мислення, переходу до нового знання. Основними вимогами діалектичної логіки є всебічне охоплення предмета в мисленні, відображення його у якомога більшій кількості зв'язків, а також розгляд предметів і явищ у процесі їх розвитку. Мабуть, кожен із нас може згадати чимало випадків, які свідчать про те, що людина далеко не завжди керується у своїх діях лише свідомістю. Факти прояву інтуїції, афектів, паніки, гіпнозу, сновидінь, мимовільного запам'ятовування тощо є доказом існування так званої підсвідомості. Сучасна наука вивчає ці явища і дає їм цілком раціональне пояснення, хоча людям, далеким від науки, вони можуть здаватися загадковими і незрозумілими. Нерозуміння ж цих явищ призводить не тільки до їх неправильного пояснення, а й до помилкових дій, до розгубленості, до псування стосунків з іншими людьми. Тому тільки знання сутності пих явищ та їх справжніх причин може дати нам можливість хоча б у деяких випадках свідомо аналізувати і контролювати прояви своєї свідомості. Пізнання, оцінювання, ідеалізація. Основу нашої свідомості становлять знання. Без них не може здійснюватися жодна людська діяльність. Тому, щоб плідно діяти і задовольняти свої потреби, людина повинна постійно пізнавати світ і саму себе. Людське пізнання — дуже складний і багатогранний процес. Тому абсолютизація лише якоїсь однієї з його сторін і неувага до інших неодмінно призводять до помилок у пізнанні, які спотворюють наше бачення світу, а також до помилкових дій. У зв'язку з цим виникають питання: що таке істина і як людина може пересвідчитися у правильності своїх знань. істина — це той зміст наших знань, який не залежить від нас, а визначається самою дійсністю. Мати певне значення для людини, тобто бути для неї цінностями можуть не тільки окремі предмети чи явища, а й їхні властивості, а також погляди, почуття, форми поведінки, риси характеру гошо. Більшість із них — це реальні цінності, які можуть задовольняти ті чи інші людські потреби. Водночас серед них зустрічаються й такі, які хоча і можуть задовольняти якісь потреби людини, але приносять їй більше шкоди, ніж користі. Це так звані уявні цінності, або псевдоцінності. Ідеал — це уявлення або поняття людини про найдосконалішу форму якогось предмета або явища, про найдосконаліші умови людського життя, суспільство або саму людину. Можна також сказати, що ідеал — не найвища мета, якої людина збирається посягти внаслідок якоїсь своєї діяльності. Одне з найважливіших місць у людській свідомості посідають уявлення про ідеальні умови життя людей. Ідеальне суспільство та ідеальні людські відносини. Такі уявлення називаються суспільними ідеалами. Суспільні ідеали відображалися у легендах про «золотий вік», в уявленнях про рай, або про таке найсправедливіше суспільство, у якому б усі люди могли вільно задовольняти свої потреби. Духовність і бездуховність. Кожна людина має якісь почуття й емоції, уявлення та поняття. Але якщо в них знаходять свій вияв лише найелементарніші потреби й відображаються предмети, які необхідні тільки для фізичного існування людини, якщо самі ці почуття и смоиії — примітивні, а поляггя — не розвинуті, то це є свідченням бездуховності та внутрішньої убогості. Про таких людей говорять, що вони злиденні духом. Духовно розвинена, або духовно багата особистість — це та, котра багато знає і ще більше розуміє, яка керується у своїй діяльності почуттями і поняттями істини, добра і краси, у якої переважають її духовні потреби і якій властиві безкорисливі любов і милосердя, здатність відчувати себе причетною до ходи історії І співчувати горю кожної іншої, навіть незнайомої їй людини. Бути духовно багатою людиною — не означає також уміти мріяти, фантазувати, творчо вдосконалювати світ у своїй свідомості, прагнучи зробити його кращим, справедливішим і прекраснішим. Кожна людина має певні обов'язки насамперед перед самою собою. Це, наприклад, необхідність розвивати свої здібності, слідкувати за станом свою здоров'я, реалізувати свої життєві плани і бути щасливою. Водночас у кожного з нас є свій обов'язок і щодо інших людей (родичів або друзів), а також щодо своєї сім'ї, Батьківщини і людства в цілому. Існує точка зору, що всі люди народжуються добрими від природи. І багато з них пізніше творять добро тому, що не можуть чинити інакше. Інші ж, зустрівшись із труднощами життя або несправедливістю, стають жорстокими, оздоблюються. Тому саме усвідомлення своєї нерозривної єдності з іншими людьми, вміння поставити себе на їхнє місце може допомогти їм зрозуміти необхідність бути добрими й милосердними, а не злими і жорстокими. Часто умови життя або обставини змушують людину думати тільки про себе. Ось і сьогодні, вступаючи в ринкові відносини, багато людей думає лише про те, як вижити. Спілкування та його роль у житті людини.
Жодна людина не існує сама по собі. Кожен із нас може жити лише серед людей і зв'язаний з ними безліччю найрізноманітніших стосунків. Формою такого взаємозв'язку є спілкування. Спілкування — це процес взаємодії між людьми, в якому відбуваються обмін діяльністю, інформацією, досвідом, умінням і навичками, а також результатами діяльності. У вужчому значенні під спілкупанням розуміють процес обміну інформацією та досвідом. спілкування є невід'ємною і дуже важливою стороною людського існування, необхідною передумовою формування людини як соціальної істоти, здатної до співіснування із собі подібними. Водночас спілкування є необхідною передумовою існування суспільства. У процесі спілкування досягається необхідна організація та єдність дій окремих індивідів, здійснюється інтелектуальна та чуттєво-емоційна взаємодія між ними, формується спільність настроїв і поглядів, досягаються взаєморозуміння й узгоджуваність дій, згуртованість і солідарність, без яких неможлива жодна колективна діяльність. Форми і засоби спілкування. Світ людського спілкування надзвичайно багатий. Воно здійснюється у різних формах і різними засобами, які становлять невід'ємний чинник культури і які постійно вдосконалюються і збагачуються. Ми говорили переважно про спілкування між окремими людьми, але ж спілкуватися між собою можуть також і різні людські спільноти. Спілкування може бути прямим, коли воно відбувається у процесі безпосередніх контактів між партнерами, і опосередкованим, коли між учасниками спілкування існує певна просторово-часова дистанція. Мова — це основа культури, безмежний, невичерпний океан вселюдського досвіду. Підкреслюючи значення слова у людському житті, народна мудрість ставить ного поряд з хлібом. Рідна мова зв'чзує нас не тільки з іншими сучасниками, а й з минулим і прийдешнім — усіма поколіннями нашого народу. Тому, доки існує мова —живе і народ, а її зникнення означає не тільки втрату історичної нам'яті, але і зникнення цілої нації, її розчинення серед інших людських спільнот. При безпосередньому спілкуванні важливим засобом є також мово міміки та жестів, яка не тільки доповнює і збагачує, індивідуалізує звичайну мову, але Інколи, наприклад при спілкуванні глухонімих людей, й замінює її. Відомо, що одне й те саме слово, наприклад привітання, може бути вимовлене з безліччю найрізноманітніших відтінків, які передаються з допомогою міміки, жестів, інтонацій і відображають найтонші переливи людських настроїв і почуттів. Культура і мистецтво спілкування. Майже все наше життя проходить серед людей. Щодня ми вступаємо в десятки, сотні різноманітних контактів у сім'ї, на роботі чи в школі, на вулиці. І від них контактів значною мірою залежать наш настрій, наші успіхи, наше самопочуття. Нам щоденно доводиться спілкуватися не тільки з тим, кого ми добре знаємо або любимо, а й із багатьма незнайомими або навіть неприємними нам людьми. Тому вміння спілкуватися, дотримуватися певних норм і правил спілкування в різних обставинах є невід 'ємною складовою мистецтва життя, важливим показником нашої культури. В умовах демократичного суспільства, коли кожна людина має право на вільний вираз своїх думок і переконань, особливого значення набуває культура дискусій і ведення діалогу. Така культура характеризується не тільки вмінням стисло і чітко формулювати свої думки, доводити їх правильність і переконувати у цьому інших, а й в умінні терпляче вислуховувати свого опонента, не перебивати його, ставитися з повагою до його позиції, а інтереси справи ставити вище особистих симпатій чи антипатій.
На жаль, ці прості правила поки що не досить часто виконуються в нашому житті, у чому неважко пересвідчитись, навіть спостерігаючи за засіданнями нашого парламенту.