Ікони на
території давньої України в XI ст.
Поява на території давньої України в XI ст. професійних ікон часто
двосторонніх була безпосередньо пов'язана з розповсюдженням серед східнослов'янських народів культу
Влахернської Богородиці. Цей культ відобразився у будівництві Богородичних
храмів, створенні мозаїчних та іконних образів. На той час серед цих ікон вже
було багато чудотворних, що, зрештою, також притаманне візантійській традиції.
Це особливі ікони, які викликають зацікавлення їх культурологічними,
релігійними, мистецькими аспектами. Одиничні професійні ікони періоду Київської Русі XI—XIII ст., що збережені до нашого часу,
є свідченням поширення константинопольських традицій на наших землях.
Одна з найдавніших чудотворних ікон на території давньої України —
Вишгородська (в радянській і російській науковій літературі більш відому як
"Володимирську"). Ікона Вишгородська-Володимирської Богоматері, як і
константинопольська Одигітрія, була з XV ст. двосторонньою. На звороті було
вміщено зображення престолу із знаряддями страстей, намальоване на початку XV
століття. Про належність ікони до семантико-іконографічного типу прецесійної
ікони свідчать і знайдені реставраторами залишки вилкоподібного держака на
найдавнішому нижньому полі ікони, який також походить XV ст., та численних
мініатюрах, де вона відтворена з вилкоподібним держаком.
В літописному зведенні за 1175 р. знаходимо такий запис: "Грабіжники
ж, навіть із сіл приходячи, грабували. Так само і у Володимирі було, поки ж не
став ходити піп Микулиця з образом Святої Богородиці Володимирської в ризах по
городу: тоді перестали грабувати". Такі відомості є доказом застосування
цієї ікони у оказіональних процесіях-Літіях, тобто за прямим своїм
функціональним призначенням. Відомо, що як і візантійські імператори, Андрій
Боголюбський використовував ікону Богородиці Вишгородсько-Володимирську в
якості палладіуму під час війни з
волжськими болгарами в 1116 р. поряд з іншою іконою — образом Спаса з хрестом
на звороті, яка також згадується у "Сказанні про чудеса Володимирської
Божої Матері другої половини XII ст.". Участь Вишгородсько-Володимирської
ікони в чині водосвячення підтверджує
сказання XII ст. про чудесні зцілення різних хвороб водою, що омивали чудотворну ікону. Освячення
води через омовіння святих чудотворних образів, мощів для зцілення від хвороб і
для відвернення стихійного лиха залишилось актуальним завжди, а залучення до
нього процесійних чудотворних ікон є ще одним свідченням особливої ролі їх у
житті вірних та православній літургії. Отже, поява ікони "Богородиці
Вишгородської" на Русі є однією з ланок традиції шанування Богородиці
Влахернської на Русі, де отримав також розвиток культ Богородиці як захисниці
міста. Широке розповсюдження, відповідно, отримала на Русі іконографія
"Богородиці Оранти" й "Знамення". Цей культ згадується в
легенді Києво-Печерського монастиря про будівництво й декорацію Успенської
Печерської церкви, в інших успенських храмах, у поширенні культу Покрови
Богородиці та її іконографії .
Кінець XX ст. ознаменувався віднайденням Чудотворної ікони Холмської
Богородиці — пам'ятки світової духовної, мистецької та історичної ваги. Тобто
поряд з Вишгородсько-Володимирською чудотворною і процесійною іконою на теренах
Київської Русі була ще одна прославлена ікона — Холмська Богородиця. За
переказами ікона була написана Євангелістом Лукою. До Києва її привіз князь
Володимир, за одними джерелами, а за іншими — вона була в повазі його нареченої князівни Анни . Слушною є думка
В. Цитовича, що у Холмі ця ікона з`являється лише у XIII ст., коли це місто
стає столицею Галицько-Волинського князівства . Ікона написана на щиті з трьох
кипарисових дощок з глибоким ковчегом. Холмська Богородиця це поколінне
зображення Богоматері з немовлям Христом, який напівлежить на правиці,
відкинувши голову, дивиться на матір. Ця ікона належить до іконографічного типу
Дексіократуса. Датують цю ікону другою половиною XI-XII ст.
Ця ікона має драматичну історію, вона часто потрапляла в екстремальні
умови. ЇЇ часто переміщували, вона неодноразово перебувала на полі бою.
Реставратори допомогли з'ясувати питання про використання Холмської Богородиці
у процесіях. Завдяки їхній кропіткій праці виявлено п`ять наскрізних отворів
справа, що слугували кріпленням держака. Це свідчить про те, що "ікона
була виносною і використовувалась як хоругва". На жаль не вказано, коли
були зроблені отвори й нема змоги реконструювати схему держака, однак маємо
факти її функціонування як процесійної. Так А. Квасюк і О. Романюк згадують,
посилаючись на давні джерела, що завдяки чудотворній силі, заступництвом
Пресвятої Богородиці Холм був врятований від нашестя Батия в 1240 р. І як розповідає легенда, ікону було виставлено
на стіні, навпроти ворожого війська й гора, на якій стоїть місто, видалась
ворогам надто високою й неприступною й вони почали у паніці відступати й місто
було врятоване, зауважує О. Ременяка.
У 1261 р. татари зруйнували собор
у Холмі, пограбували чудотворну ікону, зняли з неї дорогоцінні ризи, ікона була
під руїнами 100 років. У 1361 р. Її з пошаною несено до відбудованого храму.
Отже, на оборонну стіну було, ймовірно, винесено і, відтак, внесено до мурів
міста ікону з процесією. Свідченням участі в урочистій процесії є факт внесення
Холмської Богородиці до нового кафедрального собору у 1361 р.
"Богоматір Одигітрія" з
Державного Російського музею отримала свою назву за місцем свого останнього
знаходження — "Торопецька", привезена на Русь, є пам'яткою
візантійського живопису середини XII століття. Як тільки "Богоматір
Ефеська" опинилась у Полоцьку, преподобна Єфросинія Полоцька
"Прикрасила її дорогоцінним каміннями і встановила кожного вівторка носити
ікону до святих церков". Ця ікона була одночасно поклонною та процесійною,
тобто вона є двосторонньою іконою, якою і була константинопольська Одигітрія.
Основа ікони свідчить про те, що в давнину вона була двосторонньою процесійною.
На нижньому її полі зауважуємо сліди первісного держака у вигляді вилки, що
охоплював дошку з обох сторін.
Переміщення ікони "Богоматір
Одигітрія" щовівторка церквами Полоцька, згідно до "Житія Єфросинії
Полоцької", свідчить про певну продуману програму цих процесій. Ця
процесійна ікона була задіяна у процесіях, які об'єднували всі значні церкви
міста і княжі монастирські храми в єдиній богослужбовій послідовності. У цьому
випадку процесійні хрести з нетлінними християнськими реліквіями й
патрональними зображеннями та ікону "Богородиця Одигітрія" можна
розгядати, як необхідне літургійне спорядження для поминальних євхаристичних
служб і Літій. Цей звичай був встановлений одразу ж, тобто не чекаючи
чудотворінь від ікони. Тому можна впевнено стверджувати — ця ікона від початку
була процесійною. У всьому орієнтуючись на константинопольську традицію
шанування ікони "Богоматері Одигітрії", Єфросинія виявилась
послідовною і в прикрашенні отриманої ікони. На наш погляд, характер її
шанування продовжив константинопольську традицію поклоніння однієї з головних
святинь Візантійської імперії, що найтісніше пов'язана з громадським церковним
життям столиці, літургічною практикою імператорських монастирів і релігійними
ритуалами родини Комнінів. Громадський характер полоцьких процесій, які повинні
були супроводжуватись Літіями, нагадували традицію перенесення константинопольської
"Богоматері Одигітрії" на площу перед храмом і її носіння містом. У
місті Торопці, куди ікона потрапила близько ХУІ ст. з Полоцька, вірні обносили
її по всіх церквах, а пізніше, коли процесії втратили свій зв'язок з княжим культом,
ці процесії почали носити характер загальноміських церковних походів.
Якщо торкатися питання давніх
княжих пам'яток, то слід згадати процесійну ікону "Богоматір
Знамення" (до 1161 р.) із зображенням на звороті "Апостола Петра і
мучениці Наталії" XVI ст... Ця новгородська чудотворна ікона Богородиці
набула особливої популярності починаючи з XIV ст., коли за легендою про чудо
ікони, була прикріплена 25 лютого 1169 р. на міській стіні й оборонила Новгород
від військ суздальського князя Андрія Боголюбського. У шануванні чудотворної
ікони в Новгороді звучить тема захисту та покровительства, що асоціюється з
темою великої чудотворної сили влахернських святинь.
Висновки. Наявність збережених до нашого часу ікон дає змогу говорити про них як про
приклад відтворення константинопольської літургічної традиції на території
Київської Русі. Окрім того, процесійні ікони стали засобами церковного впливу
на вірних та швидко були пристосовані до місцевих княжих культів. Двосторонні
процесійні ікони виконували подвійну функцію, тобто під час процесій їх
використовували як процесійні, а в храмі як запрестольні. Такі ж функції вони,
за свідченням літописних джерел, виконували на території України в XII—XVI ст.
Серед іконографічних сюжетів лицевої сторони двосторонніх давньоруських
процесійних ікон виявлено перевагу Богородичних сюжетів, що розвинулася як
наслідок влахернської традиції.
|